НЕ БУДЕ НАМ ЗУХВАЛИЙ ЛЯХ НАВ’ЯЗУВАТИ, ЯКОЮ МОВОЮ НАМ РОЗМОВЛЯТИ! – КІЛЬКА ДНІВ ТОМУ Я РОЗМІСТИВ ПОСТ ПРО РОСІЙСЬКОМОВНИХ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

ПРАВНУКИ ГІЄН НАСТУПАЮТЬ НА МЕНЕ, ЗУХВАЛОГО ЛЯХА, БО Я ЇМ “НАВ’ЯЗУЮ” УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Кілька днів тому я розмістив пост про російськомовних громадян України.

Дуже дякую за масштабну підтримку, не очікував. Але були й інші голоси: не буде нам зухвалий лях – імперіаліст нав’язувати, якою мовою нам розмовляти! Та … лях не буде громадянам України «нав’язувати» української мови. Хіба це не задзеркалля? Божевілня, нє?

Задумався … невже я імперіаліст? Львів, Луцьк чи Івано-Франківськ люблю, бо вони українські. Якщо далі були б у складі Республіки Польща, я би туди не їздив. Бо Люблін, Ряшів чи Білосток – геть мені не привабливі.

Хотів би написати тим, хто мене критикував за мій пост, чого мене хвилює стан українізації України та її разюче зросійщення. Мене хвилює не для того, що я зухвалий лях, якого імперські гени штовхають, аби вічно щось українцям нав’язувати. Я написав цей пост, тому що я чутлива людина. І не можу змиритися з долею своїх галицьких чи волинських друзів. Я знаю, скільки в Україні заробляє вчитель, яку пенсію отримує пенсіонер. Знаю й ціни в магазинах. Частина моїх друзів животіє. І з розпукою спостерігає, як Україна потопає (це не мої слова, вони їхні).

Запитаєте, до чого тут мова? Краще мовчіть, лицеміри з російською ментальністю!

Україна могла 1991 року попрямувати таким самим шляхом розвитку як Польща і країни Балтії. Якщо Україна була би зараз в ЄС та НАТО, не було би Путіна в Криму та Донецьку. Львів виглядав би як Краків, до України на заробітки приїжджали би білоруси та громадяни РФ а середня зарплата складала би 1000 євро. Але Україна не пішла таким шляхом, тому що правнуки гієн, які після Голодомору заселяли вимерлі та спорожнілі села Донеччини чи Харківщини, вирішили далі тягнути Україну вбік сходу, хоча за Доном панує занепад і мракобісся, а не розквіт. То вони обирали українцям КПУ, Януковича і Партію Регіонів. То Янукович пообіцяв «второй государственный язык». І призупинив євроінтеграцію. Бо був росіянином і любив Путіна. Ці правнуки гієн – люди майже виключно російськомовні і етнічні росіяни.

Я дуже співчуваю своїм галицьким друзям, бо вони вже з прадіда діда бачать, як їхній край – Галичина – регресує. Вони мені це кажуть. Коли 17 вересня 1939 року комуністи з Йуґавастока України «визволили» Галичину, то російськомовні солдати та нові державні службовці з Донецька чи Миколаєва черпали у Львові до чайників воду з унітазів а їхні дружини до театру одягали нічні сорочки. Такий вони принесли поступ «носителям деревянского языка». Вони мали шанс перетворити Донецьк чи Харків у другий Львів, з його театрами, бібліотеками, парками, архітетектурою і європейськими манерами його жителів. Ні. Вони не мали найменшого наміру українізувати частково ополячену Галичину і поширювати українство в інших областях України. Вони вирішили, що здичавіння та варварство живцем з РФСРР мають бути новим стандартом у Львові. Нині їхні правнуки не змінилися. Вони тільки засвоїли слово «демократия» і тепер хоробро погукують: «вы нам не будете навязывать, на каком языке нам говорить». «То мы вам, западенцам – бандеровцам, будем навязывать наш язык и наши обычаи» – подумки (а часом і гучно) додають вони. То українці?

Україну на схід тягнуть не українці. Це роблять росіяни. Росіянам українці завдячують лінгвоцид української мови, Голодомор, «Розстріляне відродження», сталінські репресії а після 1991 року – топтання на місці. То росіянам українці завдячують європейські ціни і африканські зарплати. Не у Львові вигулькнули «зелёные человечки». Коли почався Майдан (а почався він не в Херсоні), то власне Садовий сказав убік київського Беркуту: «У Львові проти “Беркуту” вийде все місто». І так воно би було. Я пам’ятаю, як львів’яни блокували виїзд військових до Києва, як галичани і волиняни перші почали виганяти корумповану владу з облдержадміністрацій та прокуратур. Я це все дивився зі сльозами на очах. Я ще пам’ятаю, як я плакав, коли на Майдані до людей стріляли як до качок, пам’ятаю, як кулаки зі злості стискалися. Бо на Майдан їздили мої друзі і я реально боявся, що вони не вернуться.

Я вважаю, що за всі теперішні негаразди України (таким чином – моїх друзів) відповідають російськомовні громадяни України. Бо вони обирали КПУ, ПР та Януковича. І якщо мені лють розпирає (через них) груди, то для того, що водночас мені серце крається, коли я порахую, скільки батьки моїх друзів отримують пенсії. Тому я глухий на аргументи, що я нацист, расист, зухвалий лях та імперіаліст. Я людина і я співчуваю українцям, що вони далі під гнітом русского мира, хоча формально вибороли незалежність 1991 року. Я співпереживаю.

Мій розкритикований росіянами пост я закінчив побажаннями. Зичив Україні українізації (для мене це означало би європеїзацію) та дерусифікації. Але я вчергове збагнув, що мені треба вам бажати радикальної українізації. Безощадної, насильницької, такої, якою була у нас від 1918 року полонізація. Послідовна і безумовна. Зараз у вас Верховна Рада розглядає мовні закони. Я робив їх аналіз. Усі вони слабенькі, бо жодний з них не передбачає суворої кримінальної та дисциплінарної відповідальності за порушення мовного закону. Коли я навчався у Луцьку (150 кілометрів від українського західного кордону), то від мене вимагали, аби я читав російськомовні книги. Якщо не буде кримінальної та дисциплінарної відповідальності за викладання російською, то хто в одеських чи харківських вишах буде читати лекції державною мовою? Я мав у Луцьку однокурсниць з Черкас. Вони раніше навчалися в філії одеського університету. І коли пішли на лекцію з «Речового права» і почули про «Вещное право», то спершу не могли второпати, про що йдеться. Ось вам повага до українських студентів у черкаському виші з боку росіян. Іноземною, незрозумілою мовою викладають. Де ще таке буває?

Бажаю Україні українізації.

Przemysław Lis Markiewicz

Джерело